ОБОВ'ЯЗКИ ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ БАТЬКІВ ЗА ВИХОВАННЯ ДИТИНИ

Сім'я є середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства.

Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Стаття 155 Сімейного кодексу України

Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.

Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Батьки зобов'язані поважати дитину.

Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.

Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.

Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.

Дитина має право противитися неналежному виконанню батьками своїх обов'язків щодо неї.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів до органу опіки та піклування, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій.

Дитина має право звернутися за захистом своїх прав та інтересів безпосередньо до суду, якщо вона досягла чотирнадцяти років.

Стаття 150, 152 Сімейного кодексу України

Ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей –

тягне за собою попередження або накладення штрафу від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, -

тягнуть за собою накладення штрафу від двох до чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми віком від чотирнадцяти до шістнадцяти років правопорушення, відповідальність за яке передбачено цим Кодексом, -

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, які їх замінюють, від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Вчинення неповнолітніми діянь, що містять ознаки злочину, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України, якщо вони не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність,

тягне за собою накладення штрафу на батьків або осіб, що їх замінюють, від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Стаття 184 Кодексу України про Адміністративні правопорушення

Злісне невиконання батьками, опікунами чи піклувальниками встановлених законом обов'язків по догляду за дитиною або за особою, щодо якої встановлена опіка чи піклування, що спричинило тяжкі наслідки,

карається обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 166 Кримінального Кодексу України

Експлуатація дітей, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання їх праці з метою отримання прибутку

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Ті самі дії, вчинені щодо кількох дітей або якщо вони спричинили істотну шкоду для здоров'я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або поєднані з використанням дитячої праці в шкідливому виробництві, -

караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Стаття 150 Кримінального Кодексу України

Шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, — якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Стаття 1178 Цивільного кодексу України

Неповнолітня особа (у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років) відповідає за завдану нею шкоду самостійно на загальних підставах.

У разі відсутності у неповнолітньої особи майна, достатнього для відшкодування завданої нею шкоди, ця шкода відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі її батьками (усиновлювачами) або піклувальником, якщо вони не доведуть, що шкоди було завдано не з їхньої вини. Якщо неповнолітня особа перебувала у закладі, який за законом здійснює щодо неї функції піклувальника, цей заклад зобов'язаний відшкодувати шкоду в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі, якщо він не доведе, що шкоди було завдано не з його вини.

КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Відповідальність неповнолітніх, тобто осіб, які не досягли 18-річного віку, передбачена кримінальним, адміністративним та іншим законодавством.

Так, кримінальній відповідальності підлягають особи, які до вчинення злочину досягли віку 16 років (ч. 1 ст. 22 Кримінального кодексу України, далі - КК). Це так званий загальний вік кримінальної відповідальності.

Закон також (ч. 2 ст. 22 КК України) передбачає і знижений вік кримінальної відповідальності. Йдеться про осіб у віці від 14 до 16 років. Ці особи підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів, як: вбивство (ст.ст. 115-117 КК), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст. 121, частина третя статтей 345, 346, 350, 377, 398), зґвалтування (ст. 152), хуліганство (ст. 296) та інші.

Зниження віку кримінальної відповідальності законодавець обумовив перш за все тим, що особа уже в 14-річному віці усвідомлює суспільну небезпечність і протиправність злочинів, які вказані в ч. 2 ст. 22 КК . Крім того, серед підлітків ці злочини досить поширені, і більшість з них тяжкі, представляють підвищену суспільну небезпечність.

Особи у віці від 11 до 14 років не можуть бути суб’єктами злочину, оскільки не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність. Проте, ч. 2 ст. 97 КК визначає, що до цих осіб все ж таки можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру з дотриманням таких умов: по-перше, неповнолітньому виповнилось 11 років; по-друге, ця особа вчинила діяння, що підпадає під ознаки злочину, передбаченого особливою частиною КК.

Згідно ст. 105 КК неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.

У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Відповідно до ст. 98 КК, до неповнолітніх застосовуються лише такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

Отже, відносно неповнолітніх не можуть застосовуватися: конфіскація майна, обмеження волі, довічне позбавлення волі, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, службові обмеження для військовослужбовців, тримання в дисциплінарному батальйоні.

АДМІНІСТРАТИВНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ НЕПОВНОЛІТНІХ

Стаття 12 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) встановлює, що адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку.

Згідно зі ст. 13 КпАП України до осіб віком від шістнадцяти до вісімнадцяти років, які вчинили адміністративні правопорушення, застосовуються відповідні заходи впливу, передбачені ст. 24[1] КпАП, а саме:

• зобов'язання публічно або в іншій формі попросити вибачення у потерпілого;

• попередження;

• догана або сувора догана;

• передання неповнолітнього під нагляд батькам або особам, які їх замінюють, чи під нагляд педагогічному чи трудовому колективу за їх згодою, а також окремим громадянам на їх прохання.

Заходи впливу мають виховний характер і можуть бути застосовані до неповнолітніх, які скоїли адміністративний проступок, у віці 16-18 років, якщо орган адміністративної юрисдикції дійде висновку, що виправлення правопорушника можливе без застосування до нього суворішого адміністративного стягнення. У сукупності ці заходи утворюють систему, що складена з урахуванням збільшення тяжкості примусових заходів — від менш суворих до суворіших.

У разі вчинення особами віком 16-18 років окремих адміністративних правопорушень вони підлягають адміністративній відповідальності на загальних підставах. Згідно КпАП до таких правопорушень належать:

- незаконні виробництво, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44);

- дрібне викрадення чужого майна (ст. 51);

- порушення правил дорожнього руху (ст. 121—127, ч. 1, 2 і 3 ст. 130);

- пошкодження автомобільних доріг, вулиць, дорожніх споруд, залізничних переїздів і технічних засобів регулювання дорожнього руху, створення перешкод для руху та невжиття необхідних заходів щодо їх усунення (ст. 139);

- порушення правил торгівлі алкогольними напоями і тютюновими виробами (ч. 2 ст. 156);

- дрібне хуліганство (ст. 173);

- стрільба з вогнепальної, холодної метальної чи пневматичної зброї в населених пунктах і не відведених для цього місцях або з порушенням встановленого порядку (ст. 174);

- злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону, військовослужбовця (ст. 185);

- порушення правил дозвільної системи щодо вогнепальної, холодної чи пневматичної зброї та бойових припасів (ст. 190-195).

!!!ДО УВАГИ УЧНІВ!!!

Ніхто не може тебе ображати! Ніхто не може тебе принижувати! Ніхто не може над тобою знущатися! Ніхто не може тебе бити!

(Конвенція ООН про права дитини визначає, що жодна дитина не може бути об’єктом незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на законний захист від такого втручання або посягання.)

Твої права записані у: Конвенції ООН про права дитини; Конституції України; Законі України «Про охорону дитинства»; Законі України «Про освіту»; Законі України «Про загальну середню освіту».

Жоден учень, учитель, батьки або стороння людина не може: ображати або принижувати тебе; ставити в куток; смикати за волосся; бити.

(Закон України «Про освіту» зобов’язує педагогічних працівників поважати гідність дитини, учня, студента; захищати дітей від будь-яких форм фізичного або психічного насильства.)

Якщо тебе образили у школі, ти можеш: попросити захисту в учителів, які повинні захищати від погроз та насильства інших учнів, педагогів та будь-яких дорослих; звернутися до директора, який повинен зобов’язати вчителів захищати тебе.

(Закон України «Про освіту» покладає забезпечення безпечних умов навчання у навчальних закладах на їхнього власника або керівника навчального закладу.)

Якщо тебе образили на вулиці, ти можеш попросити захисту в: батьків; учителів; міліціонерів; інших дорослих.

(Згідно з Законом України «Про охорону дитинства» діти мають право особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів для захисту своїх прав, свобод і законних інтересів та зі скаргами про їх порушення.)

Якщо тебе образили вдома, ти можеш звернутися до: вчителів, директора, міліціонерів.

Всеукраїнська дитяча «гаряча лінія»

0-800-500-21-80 (безкоштовно)

НЕ ОБРАЖАЙ ІНШИХ!

За вчинені правопорушення до тебе можуть застосувати: штраф; громадські роботи у вільний від навчання час; арешт; позбавлення волі.

Пам’ятай про відповідальність перед Законом! Якщо ти вчинив правопорушення до 14 років, за це каратимуть твоїх батьків. Саме вони мають відповідати за дії, якими ти зашкодив іншій людині. З 14 років за завдану шкоду ти відповідаєш самостійно, а також несеш кримінальну відповідальність за тяжкі злочини.

!!!ДО УВАГИ БАТЬКІВ!!!

«Найправильніші, найрозумніші, продумані педагогічні методи не принесуть ніякої користі, якщо загальна тональність вашого життя погана. І, навпаки, лише правильна загальна тональність підкаже вам і правильні методи поводження з дитиною і перш за все правильні форми дисципліни, праці, свободи гри та… авторитету».

А. С. Макаренко

ПРАВА ДИТИНИ ПОРУШУЮТЬСЯ:

· Якщо немає безпеки для її життя та здоров'я. Якщо її потреби ігноруються.

· Якщо по відношенню до дитини спостерігаються випадки насильства або приниження.

· Якщо порушується право дитини на свободу та недоторканість.Якщо дитину залякують.

· Якщо вона не має права голосу у процесі прийняття важливого для сім'ї рішення.

· Якщо дитина не може вільно висловлювати свої думки та почуття.

· Якщо її особисті речі не є недоторканими.

· Якщо її використовують у конфліктних ситуаціях з родичами, спекулюючи її почуттями.

· Коли дитина стає свідком приниження гідності інших людей.

РЕАКЦІЯ ДИТИНИ НА ПОРУШЕННЯ ЇЇ ПРАВ:

· Виникають труднощі в спілкуванні з однолітками та дорослими.

· Спостерігаються прояви грубості, блазнювання, агресивності, замкнутості.

· Занепокоєність дитини з приводу особистої безпеки, ріст відчуття дефіциту любові до неї.

· Дитина перебуває в поганому настрої.

· Може втекти з дому.

· Може приймати наркотики або алкоголь.

· Можливість спроби суїциду.

Як не нашкодити та допомогти своїй дитині.

· Пам'ятати, що дитина – це окрема особистість, яка має свої власні почуття, бажання, думки, потреби, які потрібно поважати.

· Забезпечити її фізичну безпеку. Впевнитись, що вона має телефони 101,102,103,104, імена та телефони близьких родичів, сусідів.

· Навчити її казати „Ні”, навчити захищатися, вміти поводити cебе безпечно.

· Негайно припинити фізичну та словесну агресію по відношенню до неї та до інших людей.

· Знайти час для щирої розмови з дитиною кожного дня. Ділитися з дитиною своїми почуттями та думками.

· Пам'ятати про її вік та про те, що вона має особисті особливості.

· Залучати її до обговорення тих сімейних проблем, які можуть бути для неї доступними.

· Залучати дитину для створення сімейних правил.

Кілька порад батькам із формування в дітей адекватної самооцінки

• Не оберігайте дитину від повсякденних справ,не прагніть вирішувати за неї всі проблеми, але і не перевантажуйте її тим, що їй непосильно. Нехай дитина виконує доступні їй завдання і одержує задоволення від зробленого.

• Не перехвалюйте дитини, але ї не забувайте заохочувати її, коли вона цього заслуговує.

• Заохочуйте в дитині ініціативу. Нехай вона буде лідером усіх починань, але також покажіть, що інші можуть бути краще її.

• Не забувайте заохочувати інших у присутності дитини. підкресліть достоїнства іншого і покажіть, що ваша дитина також може досягти цього.

• Показуйте своїм прикладом адекватність ставлення до успіхів і невдач. Оцінюйте у голос свої можливості й результати справи.

• Не порівнюйте дитини з іншими дітьми. Порівнюйте її із самою собою (тією, якою вона була вчора чи, можливо, буде завтра).

НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ З ПРАВОВОЇ ОСВІТИ

1. Конвенція про права дитини від 20.11.1989, ратифікована Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.02.1991 р. № 789-ХІІ

2. Конституція України, прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року.

3. Закон України «Про освіту»

4. Закон України «Про повну загальну середню освіту»

5. Закон України «Про охорону дитинства» від 26.04.2001 №2402- ІІІ (зі змінами на 06.11.2012 р.)

6. Закон України «Про попередження насильства в сім’ї» від 15.11.2001 №2789-ІІІ (зі змінами на 06.11.2012 р.)

7. Закон України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 №2812-ХІІ (зі змінами на 16.10.2012 р.)

8. Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.11.2000 №2109-ІІІ (зі змінами на 16.10.2012 р.)

9. Закон України про загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 р. від 05.03.2009 р. №1065.

10. Закон України «Про молодіжні та дитячі громадські організації» від 01.12.1998 року № 281-ХІV (зі змінами на 19.10.2006 р.)

11. Закон України «Про засади державної мовної політики» від 03.07.2012 № 5029-VІ (зі змінами на 06.11.2012р.)

12. Закон України «Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей» від 24.01.1995 р. № 21/95-ВР (зі змінами на 06.11.2012р.)

13. Указ Президента України «Про національну програму правової освіти населення» від 18.10.2001р. № 992/2001.

14. Указ Президента України «Про питання щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» від 16.12.2011 р. № 1163/2011.

15. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо захисту прав та законних інтересів дітей» від 04.05.2007 р. № 376/2007.

16. Указ Президента України «Про додаткові заходи щодо посилення соціального захисту багатодітних і неповних сімей» від 30.12.2000р. №1396/2000.

17. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства» від 03.08.2000 р. № 1200 (зі змінами на 31.05.2012 р.)

18. Постанова Кабінету Міністрів України «Про програму «Українська родина» від 14.03.2001 р. № 243.

19. Розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року» від 30.11.2011 р. № 1209-р.

20. Наказ Міністерства Освіти і Науки, Молоді та Спорту України «Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо профілактики правопорушень серед дітей та учнівської молоді на період д 2015 року» від 03.08.2012 № 888.

21. Наказ Міністерства Освіти і Науки, Молоді та Спорту України«Про затвердження Плану заходів Міністерства освіти і науки, молоді та спорту щодо запобігання торгівлі людьми на період до 2015 року» від 19.07.2012 року №827.

22. Наказ Міністерства Освіти і Науки України «Про впровадження принципів гендерної рівності в освіті» від 10.09.2009 № 839.

23. Наказ Міністерства Освіти і Науки, Молоді та Спорту України «Про заходи щодо забезпечення реалізації прав дітей в Україні» від 11.01.2012 № 12.

24. Лист Міністерства Освіти і Науки України «Про рекомендації Всеукраїнської міжвідомчої координаційно-методичної ради з правової освіти населення» від 19.11.2010 № 1/9-838.

25. Лист Міністерства Освіти і Науки, Молоді та Спорту України «Щодо посилення профілактичної роботи у навчальних закладах та організації змістовного дозвілля дітей та учнівської молоді» від 20.01.2012 № 1/9-43.

26. Лист Міністерства Освіти і Науки, Молоді та Спорту України «Щодо виховання сучасного громадянина в полікультурному середовищі засобами позакласної роботи» від 27.07.2012 № 1/9-530.

27. Лист Міністерства Освіти і Науки, Молоді та Спорту України «Щодо методичних рекомендацій із громадянської освіти та виховання» від 09.08.2012 № 1/9-557.

28. Декларація прав дитини, проголошена Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року.

29. Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена Генеральною асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року.

30. Сімейний кодекс України від 10.01.2002 р. № 2947-ІІІ (зі змінами на 06.11.2012 р.)